Реформи 60-70-х рр. ХІХ ст. в Російській імперії та їх соціально-економічні наслідки для України.

19 лютого 1861 р. маніфест Олександра II проголосив ска¬сування кріпосного права. Цю важливу соціально-економічну реформу готувала заздалегідь створена комісія, до складу якої входили дворяни, зокрема з України (Г. Ґалаґан, В. Тарнавсь-кий та ін.). Царський маніфест подав реформу як «добровільне пожертвування благородного дворянства», як благоденство для народу. Насправді, виконуючи бажання поміщиків, уряд під¬готував новий грабіжницький захід, що розорив мільйони се¬лянських сімей.
Згідно з реформою скасовувалася особиста залежність селя¬нина від поміщика. Селяни дістали особисту свободу. Віднині поміщик не мав права купувати, продавати, дарувати селян, тобто розпоряджатися ними як річчю. Селяни могли тепер вступати в шлюб без дозволу поміщика, самостійно укладати договори і торговельні угоди, вільно займатися промислом чи торгівлею, переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці), вступати на службу або в навчальні заклади. Вони мали право придбати рухоме і нерухоме майно, вільно ним розпоряд¬жатися і спадкувати його за законами.
Селянин здобув громадянські права. Проте уряд зробив усе, аби ускладнити селянам можливість користуватися «дарова¬ними» правами, притіснити їх свободу.
За одержані земельні наділи, що, як правило, були мен¬шими ніж попередні (крім Правобережної України) і най¬гіршими, селяни повинні заплатити поміщику викуп. У зв'язку з відсутністю грошей вони змушені були брати їх у борг у дер¬жави, а потім сплачувати з відсотками одержану позичку про¬тягом 49 років. Так селянин потрапляв у залежність І від по¬міщика, якому треба було відразу платити 20 % викупу, і від держави.
Викупна операція давала поміщикам великі капітали, щоб вони змогли перевести своє господарство на капіталістичні рейки. Водночас ускладнювала перебудову селянського госпо¬дарства, бо прибутки селян йшли не в господарство, а на ви¬плату викупу і податків. До викупної операції селяни вважалися тимчасовозобов'язаними і за користування наділами повинні були виконувати старі повинності — панщину або податок. Проте окремі зміни у взаємовідносини поміщиків із селянами були внесені реформою відразу:точно встановлювався розмір повинностей, поміщик позбавлявся права встановлюати різні додаткові повинності. Він мав справу не з окремим селянином, а з усім селянським миром, тобто із селом. Запроваджувалась загальноросійська система селянського управління: сільські гро¬мади, об'єднані у волості, та кругова порука за сплату податків.
Після скасування кріпосного права, коли мільйони селян вже не підлягали владі поміщиків, гостро постало питання про реформу управління, впровадження законності й порядку в адміністративну діяльність. У 1864 р. були створені виборні ор¬гани влади в масштабі губернії і повіту — «земські установи». Вони займалися тільки господарськими і культурними спра¬вами на території повіту й губернії, відали будівництвом шляхів місцевого значення, охороною здоров'я, народною освітою, опікою, в'язницями тощо. Згідно із законом зеїмства були не тільки виборними, а й загал ьностановими: до їх складу входили представники дворянства, буржуазії І селянства. Фактично про¬відну роль у земствах відігравали поміщики. Нагляд за земст¬вами мали здійснювати губернатор і міністр внутрішніх справ, які могли кожну їх ухвалу припинити. Одночасно проведено реформу міських рад: вибори відбувалися в трьох куріях, на основі маєткового цензу, так що перевагу діставало заможне міщанство. До компетенції міських рад входили аналогічні як і земств, справи впорядкування міст, торгівлі і промисловості, гігієни тощо.
Ще гострішою була потреба в удосконаленні системи судо¬чинства. У 1864 р. проведено судову реформу. Дорсформний суд був становий (тобто кожний стан мав свій окремий суд) і негласним. Суд залежав від адміністрації. Судова реформа 1864 р. проголошувала незалежність суду від адміністрації; суд¬дю призначав уряд, але зняти з посади міг тільки суд. Запро¬ваджувався загальностановий суд, тобто єдиний для всього на¬селення. На судових засіданнях могли бути представники проси і публіка. Утверджувалася змагальна система: обвинувачення підтримував прокурор, оборону — адвокат (присяжний пові¬рений). Встановлено кілька судових інстанцій: мировий суд;
окружний суд; судова палата. Для розгляду особливо важливих справ створювали Верховний кримінальний суд.
Важливі зміни відбувалися в системі освіти. Реформи 60-х років відкрили для нижчих верств більший доступ до неї на всіх рівнях, включаючи університетський. Вони також удоскона¬лили програму навчання й надали університетам більшу авто¬номію. Головну увагу було звернено на поширення серед на¬родних мас освіти: створення популярної літератури, видання підручників, організацію школи. П. Куліш організував у Петер¬бурзі видання народних книжок і шкільних підручників. По¬чали організовувати нові школи, зокрема для дорослих відкри¬вали освітні курси по неділях, через що й самі школи називали «недільними».
Велике значення мала реформа 1874 р., за якою запровад¬жувалася загальна військова повинність: усі чоловіки 21-річного віку, придатні для військової служби, повинні були відбувати військову повинність. У піхоті строк служби встанов¬лено тривалістю б років з наступним зарахуванням у запас на 9 років. У флоті служба тривала 7 років і 3 роки в запасі. Для осіб з освітою встановлено менші строки служби. Поліпшило¬ся навчання військ і підготовка офіцсрних кадрів. Армію було оснащено сучасними видами зброї, створено паровий війсь¬ковий флот. У 1862 р. було проведено фінансову реформу, що центра¬лізувала управління грошовим господарством у руках міністер¬ства фінансів.